Жінки, які до війни не займалися секс-роботою, зараз це роблять: про інтим на нулі, проблеми з поліцією та ґвалтівників

У світі 2 червня відзначають міжнародний день секс-працівників (International Whores Day). Історія дати пов’язана з демонстрацією у французькому місті Ліон, коли 1975 року жінки вийшли на вулиці з протестом проти насильства та дискримінації з боку поліції, вимагаючи своїх прав як працівників.

Сфера секс-послуг існує і в Україні. Як багато у нас секс-працівників? З якими проблемами вони стикаються? Як війна вплинула на цей сегмент тіньового бізнесу і, власне, чому він і досі залишається в тіні, адже президент Володимир Зеленський та його команда обіцяли легалізувати секс-працю.

Ці та інші питання "Телеграф" обговорив з директоркою БО "Легалайф-Україна" Наталією Ісаєвою. Благодійна організація вже багато років надає допомог вітчизняним секс-працівникам за принципом "рівний-рівному", адже сама правозахисниця також працювала в сфері секс-послуг.

Секс-працівників в Україні близько 80 тисяч

— Пані Наталіє, 2 червня відзначають Міжнародний день секс-працівників. Хотілося б зрозуміти, а як в Україні виглядає цей ринок? Який він?

— Це взагалі-то не ринок, це ж не товар! Краще казати як виглядає ситуація з секс-роботою і секс-працівниками.

— Приймається.

— А виглядає, як і виглядало: є адміністративна стаття (стаття 181-1 КУпАП "Заняття проституцією". — Ред.), є кримінальні статті (стаття 302 КК України "Створення або утримання місць розпусти і звідництво", стаття 303 "Сутенерство". — Ред.). А поліція як не хотіла, так і не хоче зі своїх рук контроль відпускати.

— Що маєте на увазі?

— Вони хочуть мати змогу давати показники за рахунок розкриття цих злочинів. А візьмемо, до прикладу, "Створення місць розпусти". Люди об’єднуються, щоб разом працювати, бо коли вони винаймають одну квартиру, так економічно вигідніше.

— Є оцінки, скільки в Україні задіяно людей у сфері секс-послуг?

— Поліція веде свою статистику по 181-й статті, але вона ні про що, бо вони не рахують людей, вони рахують справи. Наприклад, на Івано-Франківщині одна тільки людина потрапила під відповідальність за заняття проституцією. Навряд там у реальності одна секс-працівниця, але вони одну тільки впіймали, або на неї склали протокол, а всі інші, мабуть, або відкупилися (дали "на бензин"), або домовилися якось.

Але! В Україні є програми профілактики ВІЛ, СНІДу і туберкульозу. Це державні програми і різні сервісні організації та медичні установи роздають презервативи, тестують, лікують, консультують щодо неризикованої поведінки. І тут, до речі, конфуз: з одного боку карають, а з іншого боку держава підтримує програмами.

Держава має якось прорахувати, скільки ж треба грошей на презервативи, консультації, оплату тестування і таке інше. Цю оціночну кількість рахували, вона затверджена МОЗ ще перед початком коронавірусу, тому можна казати, що приблизна кількість секс-працівників в Україні 80 тисяч.

Щоправда, рахували жінок, а чоловіки теж є, які надають сексуальні послуги за винагороду. Є трансгендерні люди, які так чи інакше вимушені надавати сексуальні послуги за винагороду. Тобто 80 тисяч, можемо рахувати, що і зараз є.

Секс-робота заради виживання

— Ви кажете, що рахували до пандемії, а з початком широкомасштабного вторгнення секс-працівників стало більше чи менше? Як війна вплинула на цю сферу?

— З початком повномасштабного вторгнення частина людей, жінок з дітками, виїхали за кордон, рятуючи свої сім'ї. Але одна частина виїхала, а інші жінки, котрі ніколи до повномасштабного вторгнення не займалися секс-роботою і не надавали сексуальні послуги, стали внутрішньо переміщеними особами. Підтримка ВПО з боку держави – 2 тисячі гривень. Це взагалі ні про що!

А людина, наприклад, втратила свою домівку на Харківщині, перебралася у Київ, а орендна плата у містах, куди поїхали рятуватися люди, різко зросла до небес. Держава не підтримує, бо цих двох тисяч не вистачає (а зараз виплати ВПО взагалі скасовують), і що жінці робити? Як і де жити, як існувати? Тому жінки, які до повномасштабного вторгнення ніколи не займалися секс-роботою, вимушені зараз нею займатися, щоб мати змогу вижити. Тому як було 80 тисяч, так рахується і зараз.

— Так суспільство скаже – нема за що жити, нехай іде прибиральницею…

— Наприклад, людина хвора, лікується і за станом здоров'я вимушена приймати ліки. Треба десь заробити. Ліки потрібні тут і зараз, а не тоді коли десь прибиральницею через місяць виплатять заробітну плату. І вони йдуть у секс-роботу.

Є ще транслюди. Це невелика частка, але вони є. Вони стикаються з дискримінацією з боку роботодавців. Людина не може влаштуватися на роботу, наприклад, у сферу громадського харчування, бо "щось з нею не так": кадик видає, або виглядає як жінка, а голос не такий, або ідентифікує себе як жінка, а паспорт на чоловіче ім'я. І багато роботодавців не беруть таких людей на роботу. Влаштовуються такі люди, якщо у них є змога, досвід і навички, в ІТ-сферу чи туди, де менше треба перетинатися з іншими людьми.

— Чи існує сфера секс-послуг близько до лінії фронту?

— Існує… Які потреби здорової повноцінної людини? Це — їжа, безпека, сон і секс. І хлопці, наші захисники, також потребують сексу.

Суспільство чоловіків не засуджує

— А який відсоток чоловіків зайнятий в сфері секс-послуг?

— Ніколи держава не рахувала. В своїх програмах все орієнтувалося саме на жінок. Ну, і частіше в секс-роботі традиційно більше жінок. Чоловіки є, але тут є момент, так званого, суспільного осуду. Не засуджують чоловіка, який за рахунок жінок виживає. Скажуть, що альфонс та і все. А погано ставляться саме до жінок. Альфонси себе і не рахують як секс-працівники. Чоловік, знаходить собі багату жіночку, задовольняє саме її, ходить у тренажерні зали, стежить за собою, тому вони себе і не вважають як секс-працівники. І поліція їх не вважає, а ловлять саме дівчат.

Не забуваймо і про тих, хто працює онлайн. Вони не вступають в інтимний зв'язок фізично з іншою людиною, але виготовляють порнографічний контент у мережі. На цих людей програми профілактики ВІЛ і СНІДу не розраховані, і вони не рахуються.

Але треба розуміти, що чітко вирахувати ми не зможемо, поки держава не визнає нас як секс-робітників і не дасть гарантії, щоб ми не боялися і вийшли з тіні. Тільки тоді ми зможемо порахувати всіх точно. Тоді і держава зможе чітко з’ясувати, кому із цих людей дійсно треба допомога, щоб вони вийшли з цієї сфери, бо вони з якихось причин не бачать іншого вибору в іншій сфері.

— Щодо політики держави. Ми ж пам’ятаємо, що коли "Слуга народу" заходила в парламент, то були ж ідеї створити легальні правила в сфері секс-послуг. Що зараз із цими планами?

— Ще 2015 року Андрій Немировський перший законопроєкт подав (депутат VIII скликання ВР від "Волі народу" Андрій Немировський зареєстрував законопроєкт "Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів", але потім його відкликав. — Ред.), тоді все і закрутилося. Але завжди воно було "не на часі", завжди піднімався просто хайп. Володимир Зеленський у своєму передвиборчому інтерв'ю казав, що був би не проти зробити якесь окреме місто, щоб там були всі ці речі. І все.

Правоохоронна система, починаючи ще з СРСР, звикла просто робити статистику. А на кому найпростіше її робити? Спіймати за проституцію або підкинути наркотики. До речі, тому правоохоронці так і не хочуть відпускати контроль за медичним канабісом.

— На вашу думку, як треба зробити, щоб секс-робота була легалізована в Україні або хоча б декриміналізована?

— Ми не кажемо про легалізацію. Достатньо внести зміни в законодавство на прикладі Нової Зеландії, Бельгії, де визнали секс-робітників робітниками і надали їм всі ті ж гарантії, що й іншим працівникам в різних сферах. Не треба окреме законодавство. Людина сама обиратиме яким чином їй взаємодіяти з державою: відкривати ФОП, найматися до когось, чи сплачувати податок як фізична особа.

Людина не повинна боятись, а правоохоронна система не повинна ганятися за секс-працівниками, щоб зробити статистику, а працювати над припиненням тяжких злочинів. Коли секс-працівницю зґвалтували або побили, зловмисника не покарають, бо секс-працівниця нікуди не піде скаржитися.

Чому секс за гроші – це погано?

— Все ж таки, цих цивілізованих правил нема через опір правоохоронців, чи просто суспільство до цього не готове, засуджує і не вважає, що це потрібно? Чи все разом?

— Таке враження, що суспільство все ж молодшає, приходять нові уми, та ж партія Зеленського – молоді нардепи, вони ж не з печер вилізли, європейські цінності… Але чомусь все починається з початку: це аморально. Тобто секс – це добре, а секс за гроші – це погано? Ну секс і є секс. Тобто якщо я полюбляю секс не класичний, то чого держава має до мене лізти? Якщо це добровільно, то держава має створити умови, щоб люди в країні мали змогу і хотіли продовжувати тут жити.

— Україна впевнено рухається до ЄС. На цьому шляху державі таки доведеться змінити правила, вивести з тіні сферу секс-послуг, за прикладом інших країн Європи?

— Тільки якщо наша держава перестане дослухатися церкви. Церква – це громадське об'єднання. Законотворці не повинні питати у церкви, як людям жити. А у нас завжди — "церква проти", ті — проти… Треба питати у самих людей в цій сфері, яка їм допомога треба. Треба питати у самих секс-працівників: "Чому ти в цій сфері? Може, тобі не вистачає допомоги?" Щоб ті, хто хотів б займатися цим далі, були захищені, а ті, кому треба допомога, дійсно її отримали.

Наприклад, наша організація допомагає секс-працівникам відновлювати паспорти і люди покидають секс-роботу. А чому жінка досі сама не зробила паспорт? Бо є багато причин, та ж бюрократія (нема кому підтвердити особу, адже родичів нема). Ми беремо на себе цю бюрократію і люди зітхають: "Нарешті, тепер я можу піти в іншу сферу працювати".

— У вашій благодійній організації є гаряча лінія. А з якими запитами найчастіше звертаються секс-працівники? Які типові проблеми?

— Якщо це нічний час, то телефонують якісь незрозумілі чоловіки, мовляв, я хочу врятувати секс-працівницю, хочу з неї жити… Безкоштовний секс шукають.

Коли ж телефонують саме секс-працівники, то ще з часів коронавірусу, коли була купа обмежень, міста закриті, а їсти хочеться і люди зверталися де знайти допомогу. Ми тоді закуповували продукти, засобі гігієни і надсилали по 16 містах України, де ми працюємо.

З початком повномасштабного вторгнення ми стали компонувати аптечки, допомагати спальниками, павербанками.

Велика частина запитів – проблеми з поліцією і що робити. Також відновлення паспортів, поновлення соціальних виплат, як влаштувати дитину в садочок. Тобто саме питання бюрократії.

Також запитання, де отримати презервативи, де протестуватися, що робити, якщо презерватив порвався. Різні запитання.

Клієнт отримує послугу, а гвалтівник чинить злочин

— Насильство з боку клієнтів. Наскільки це розповсюджена проблема?

— Клієнти не насилують. Насилують ґвалтівники і злочинці, які приходять під виглядом клієнта зробити злочин. Клієнт приходить, отримує послугу, платить гроші і йде. А ґвалтівник приходить зробити конкретно злочин. Та проблема в тому, що цих злочинців ніхто не ловить. Поліції воно "по барабану". Колись ми по всій Україні навчали дві тисячі поліцейських (в рамках тренінгу "Подолання стигми та дискримінації стосовно секс-працівників з боку представників правоохоронних органів, — Ред.) Давали їм завдання: розглянемо ситуацію, що ви працюєте в райвідділку, приходить секс-працівниця і каже, що її побили, забрали гроші. Ваші подальші дії? Знаєте яку відповідь давали в 70% випадків?

— Що не буде ніяких дій?

— Гірше! Складу протокол за заняття проституцією. Тобто людину і так зґвалтували, а він ще її доґвалтовує. А взагалі-то зґвалтування набагато тяжчий злочин, аніж адміністративне правопорушення. Тому всі ці ґвалтівники і зловмисники залишаються на свободі і надалі продовжують ґвалтувати, красти речі і ще й залякують, мовляв, розкажуть, чим секс-працівниця займається.

— Коли порушують тему легальної роботи в сфері секс-послуг, то головний аргумент завжди такий: це додаткові податки для держави. А про які кошти можемо говорити? Існують якісь підрахунки?

— Давайте рахувати інакше: скільки збережеться в державі коштів, які не будуть витрачати потім на лікування людей. Якщо людина захворіє на ВІЛ, держава надає лікування безкоштовно. А це — податки, і це навантаження лягає на медичну систему.

У нас на сайті було опитування. Близько 75% секс-працівників готові сплачувати податки, але не обов'язково як ФОП. Багато з секс-працівників готові до когось влаштуватися, щоб цей менеджер вже звітував державі. Як це в Новій Зеландії, в Бельгії. У кого є змога вести ФОП і займатися не тільки секс-роботою, а ще, наприклад, перукарством, манікюром, то вони готові працювати і як ФОПи, бо в них вже він оформлений, треба тільки додати собі інші послуги. Але це не професія. Це не має бути професією. Це просто послуга, просто праця. Тому ми і кажемо секс-працівники, а не секс-робітники.