Вже 30 вбитих: серійному вбивці Худолію зарахували ще один тяжкий злочин

Читать на русском
Автор
7412
Руслан Худолій засуджений до довічного ув’язнення
Руслан Худолій засуджений до довічного ув’язнення. Фото Скріншот відео

44-річний Руслан Худолій, відомий як карлівський серійний вбивця, засуджений до довічного ув’язнення за вбивство 29 людей, отримав ще один вирок

На днях Октябрський районний суд Полтави виніс ще один вирок серійному вбивці, який свого часу наводив жаху не лише на своїй рідній Карлівщині, а й у Криму. Руслан Худолій відбуває покарання з 2005 року, але, як з’ясувалось, не всі злочини йому були зараховані. У ході повторного розслідування, яке ініціювала прокуратура Полтавської області, було доведено, що 15 лютого 1999 року Худолій зустрів у Карлівці сестру свого однокласника. Він посадив її на скутер і вони поїхали на польовий аеродром. Як часто буває, в ході спільного розпиття алкогольних напоїв, між ними виникла сварка. Чоловік почав душити приятельку, а коли вона втратила свідомість, вдарив її по голові палицею з металевим наконечником. Після цього Худолій злив зі свого скутера паливо, облив ним непритомну жінку й підпалив тіло.

Цікаво, що в ході провадження попередньої кримінальної справи Руслан Худолій розповідав слідчим про це вбивство, але вони не могли його чомусь довести. У жовтні 2007-го року, вже будучи за гратами, він написав явку з повинною щодо цього злочину. Проте слідство знову не знайшло доказів. На жаль, при розкритті злодіянь, які вчинив цей холоднокровний вбивця, дров було наламано чимало. .

Отож, наразі на рахунку довічно засудженого Руслана Худолія 30 невинно вбитих і понад 60 потерпілих. Звісно, новий вирок — 15 років позбавлення волі — вже ніяк не вплине на термін покарання для нього. А мати потерпілої навряд чи отримає від засудженого 250 тисяч гривень моральної компенсації, які суд зобов’язав його відшкодувати. Хіба що можна сказати: злочин розкритий. Терміну давності він не мав.

За скоєні Худолієм злочини двоє невинних людей отримали реальні терміни ув’язнення

Свого часу я десятки годин провела в Апеляційному суді Полтавської області, де слухалась ця резонансна справа. Досить сказати, що матеріали досудового розслідування були зібрані аж у 92 томи. Об’їздила ледь не всю Карлівщину, щоб узяти інтерв’ю у родичів загиблих і жертв серійного вбивці, яким пощастило вижити. Мала змогу розмовляти і з ним самим.

Руслан охоче давав покази у своїй дещо іронічно-цинічній манері. Скажімо, розповідаючи про один зі скоєних злочинів, зауважив, що йому було страшно вночі грабувати квартиру, тому він узяв ніж… для самозахисту. А в іншому випадку, зізнався, боявся безприв’язних собак, тому не втік з місця крадіжки, коли його застукав господар, а вирішив ударити того монтуванням і "випадково переміг". Коли ж убивство "повісили" на односельця цього чоловіка і відправили невинну людину в тюрму, виправдовувався: "Це ж не моя вина. Не міг же я сам здатися міліції".

Худолій відбуває довічне ув'язнення, фото Девід Тесінські

Як з’ясувалося, усі численні злодіяння Руслана Худолія були помстою правоохоронцям за те, що не прийняли його на роботу в міліцію. Замкнутий, нелюдимий, фізично сильний, Руслан володів якостями лідера зі знаком "мінус". Служба у внутрішніх військах, очевидно, дала йому почуття переваги над іншими, і він визначився зі своїм життєвим вибором — вирішив працювати в міліції. Ось де можна було в повній мірі насолодитися своїм становищем! Але до міліції вчорашнього солдата, який мав спеціальність бджоляра-водія, не взяли — не було вакансій, і його попросили почекати. Руслана це заділо і він почав мститися. Мовляв, якщо ви там такі розумні, давайте попрацюйте: подивимося, хто кого… Перше вбивство він скоїв через півроку після демобілізації з армії.

Руслан виріс у сім'ї зі скромними доходами, а хотів жити багато. Але, окрім як грабувати, відбирати нажите в інших і навіть вбивати, він нічого не вмів. За своє життя працював не більше тижня — вантажником в одному з кримських кафе. А спробувавши "смак" легкої наживи, чоловік не бачив сенсу працювати за копійки.

Шість років Руслан Худолій грав із правоохоронцями у "хованки". Спочатку його злочини не вдавалося пов'язати воєдино — занадто різними видавалися мотиви та способи убивств, занадто різні люди ставали жертвами. Спільним було лише те, що на місці злочину не залишалося доказів. І Руслан таки збив сищиків з правильного шляху — вони почали підозрювати та перевіряти тих, хто колись мав проблеми із законом, хто мав дозвіл на носіння зброї. Полтавські стражі порядку з таким сумлінням шукали злочинця, що явки з повинною написали четверо (!) ні в чому не повинних людей, двоє з яких із села Попівка отримали реальні терміни ув’язнення і провели в місцях позбавлення волі один 5, а другий 6 років.

Худолій зухвало знущався над опергрупою, спеціально створеною для розслідування серії злочинів. "Підносив подарунки" то на День юриста, то на День міліції, скоюючи резонансні убивства.

Був упевнений, що його візьмуть після першого ж убивства

Першим знаряддям злочину Руслана Худолія був шматок залізної труби, яку він підняв на дорозі. Нею він завдав п'ять ударів по голові жінці, яка пізно поверталася додому із залізничної станції. Худолій пояснював у суді, що ідея пограбувати незнайомку в нього виникла спонтанно, як тільки побачив її сумочку. Розраховував на велику суму грошей. Але в сумочці лежали дешева косметика й біжутерія. Руслан говорив, що не хотів убивати, мовляв, "помилка вийшла", проте його удари виявилися смертельними — не приходячи до тями, 50-річна Любов Сизоненко померла в лікарні.

На другий злочин, скоєний вже в Мукачевому на Закарпатті, Худолій також ішов без зброї. Газовий пістолет "Беретта", перероблений під стрільбу кулями, був у його напарника Василя Бука, з яким вони колись разом служили в армії. Зловмисники не домовлялися, що стрілятимуть. Василь прийняв таке рішення самостійно після того, як співробітник міліції, затримавши їх при спробі пограбувати магазин, став кликати на допомогу охоронця заводу, розташованого поряд. Міліціонер отримав проникаюче вогнепальне поранення у черевну порожнину, але залишився живий. А коли зловмисники почали втікати, він випустив у них обойму з 16 патронів, і всі мимо. Відтоді Руслан, за його твердженням, ще більше розлютився на працівників міліції. Вони видавалися йому жалюгідними, невмілими, не здатними протистояти зловмисникам.

— Я був упевнений, що мене візьмуть відразу ж після першого вбивства, — говорив у ході судового розгляду Худолій. — Оперативникам достатньо було привезти на місце події службового собаку, він узяв би слід — сніг того дня пішов лише під ранок. Але їм, мабуть, це не спало на думку.

Полювання за зброєю

Погостювавши в армійського товариша на Закарпатті, якого, до речі, незадовго до арешту також убив, а труп спалив, бо йому здалося, що той з ним нечесний при розподілі награбованого, Руслан повернувся до Карлівки. Він уже точно знав, чим буде займатися далі. Йому потрібна була зброя. Придбавши двостволку ИЖ-59, начебто у чоловіка, який торгував на базарі всяким барахлом, Руслан зробив з неї обріз. Для самозахисту, пояснював він суду. Вперше вистрілив з цього обрізу у вересні 2000 року, забравшись на подвір'я однієї сім'ї у селі Федорівка Карлівського району. Злодій устиг вкинути у мішок шість індиків, як раптом на ганок вийшла господиня. Побачивши непроханого гостя, вона покликала чоловіка. І лишень той з'явився у дверях, Руслан натиснув на курок. 39-річний Георгій Голуб помер миттєво.

Згодом вбивця вирішив роздобути ще зброї. Спочатку мав намір напасти на патруль, який чергував на залізничному вокзалі у Полтаві. Однак, побачивши в Карлівці людину з кобурою на поясі й дізнавшись, що це охоронець місцевого елеватора, він змінив свої плани. 21 січня 2001 року Худолій вирушив на елеватор, щоб "роззброїти" охорону. В результаті убив чергового і його змінника, але пістолета так і не роздобув. Він не знав, що на той час за розпорядженням обласного управління МВС охорона підприємства працювала вже без зброї.

Отож, чимало смертей серійного вбивці вражають своєю безглуздістю. Він лишав людей життя, як наче насіння лузав.

Крім обрізу, вбивця використав у своїх злочинах монтування, молоток, обух сокири, ніж і… сірники — іноді , замітаючи сліди вбивств, влаштовував підпали. А тим часом продовжував полювати за зброєю. 13 травня 2002-го він діяв уже напевно. На той час Руслан разом із дружиною та малолітньою донькою жив у селі Попівка неподалік Карлівки, де батьки купили молодий сім'ї старенький будинок на околиці. Дізнавшись, що один з його сусідів затятий мисливець, Худолій вирішив навідатися до нього. Це був якраз поминальний понеділок, усі люди йшли на цвинтар до могилок померлих родичів. Скориставшись цим, Руслан непомітно проник через відкриті вхідні двері на горище хати, чекаючи, коли подружжя піде на кладовище. Того разу йому пощастило: крім двох рушниць, він прихопив із собою більше 3000 гривень, кілька кілограмів копченої риби, оселедців, огірків, пляшку "Кагору"… Злочинець спокійно вийшов на вулицю з награбованим, замаскувавшись під жінку.

Стару одностволку Руслан викинув у водойму, а з двостволки зробив обріз і вже ходив на "справу" з двома обрізами, оскільки однаково влучно стріляв і з правої, і з лівої руки. Пізніше у Худолія з'явилася й інша зброя, якою він заволодів після вбивства Героя Соцпраці Андрія Фісуна та його дружини у Карлівському районі, а також після нападу на сім'ю підприємців Зайцевих з Криму.

Худолій за гратами. Фото Девіда Тесінські

Жадібність "фраєра" згубила

У Криму Худолій опинився невипадково. В Алупці він колись служив, і йому там подобалося. Хотів купити у Сімферополі квартиру, але грошей не вистачало. Дружина працювала в барі, а Руслан тим часом роз’їжджав на велосипеді, придивляючись до багатих особняків. Намітивши один із них, приїжджав уночі й грабував. Натренувавшись на карлівських пенсіонерах, серійний вбивця почав працювати по-крупному.

Тепер за один раз він виносив уже не відкладені старенькими на похорон кілька сотень гривень, а тисячі доларів, десятки ювелірних прикрас, останні моделі магнітофонів, мобільних телефонів, інших дорогих речей. Лише за один місяць — з кінця травня до кінця червня 2003 року — Руслан здійснив три розбійні напади і розбагатів загалом майже на 130 тисяч гривень. Були серед награбованого золоті зливки й діаманти. Але, на думку правоохоронців, ці цінності він, турбуючись про майбутнє своєї сім'ї, встиг надійно сховати.

"Мені ваші життя не потрібні, мені потрібні ваші гроші", — пояснював Руслан своїм жертвам і під прицілом обрізу наказував виконувати всі його вказівки. Хто осмілювався його не послухатися, отримував кулю. Так сталося з адміністратором ігрової зали автоматів у Сімферополі, який розсміявся, коли у приміщення ввірвався чоловік у масці й з обрізом у руці. Зловмисник попередив: "Це пограбування! Віддавайте гроші та цінності!" Так сталося потім із продавчинею магазину, яка на вимогу віддати гроші почала жбурляти дрібні купюри. А ось випадковому відвідувачу, що грав серед ночі на автоматах, Худолій подарував життя. Просто тому, що той тихенько лежав на підлозі обличчям униз.

Траплялося, рідні самі умовляли членів своїх сімей не противитися грабіжнику і так рятували їм життя. Деяким він наказував зв'язати родичів по руках і ногах, щоб поводилися "розумно". І ставив умову: якщо знайде що-небудь приховане —уб'є всіх. Бувало, коли хтось не бажав віддавати заощадження, холоднокровно заявляв: "Тобі доведеться померти!" В одному з будинків господиня з жалем сказала: "Ми все життя це накопичували, а тобі все задарма дістається". На що Руслан відповів: "У мене робота така".

У Криму серійний вбивця вбив шістьох людей та трьох поранив. "Там люди багаті й грамотні, знають, що озброєному грабіжнику не можна суперечити, тому стріляти довелося нечасто, — зробив висновок Худолій. — А в селі звикли все на "ура" брати".

У Карлівському районі, наприклад, бабусі, захищаючи свої більш ніж скромні пожитки, насилали на Руслана прокляття (чого він боявся не менше, ніж собак), йшли проти нього з вилами та сокирами (карлівчани з початку 2000-го року не лягали спати без них, бо були налякані численними розбійними нападами і вбивствами). В одній з таких сутичок одна бабця навіть поранила його вилами в плече. Він її убив, а потім підпалив. 150 гривень, захованих нею на чорний день під доку в підлозі, згоріли разом із господаркою…

Руслан не залишав свідків. Як і відбитків пальців, стріляних гільз або інших доказів. Але одного разу, у вересні 2001 року, він допустив прокол — при пограбуванні будинку в Карлівці загубив ніж. Незважаючи на страх бути впізнаним господарями, він прийшов до їхнього двору ввечері і став вимагати той самий ніж. Однак грабіжник спізнився — речовий доказ уже знаходився у правоохоронців. На жаль, і цього разу злочинець вийшов переможцем у боротьбі з міліцією. Та врешті решт програв.

Його вирахували кримські правоохоронці за мобільним телефоном, який він викрав під час розбійного нападу на сім'ю в Сімферополі. "Фраєра" підвела жадібність — Руслан залишив собі новенький "Sony". Він не міг передбачити, що ідентифікаційний номер мобільного телефону взято на контроль. І де би він не задзвонив, супутник уловить його сигнал… "Sony" задзвонив через рік після скоєння злочину, на початку літа 2004 року в Полтаві, куди Руслан тільки-но переїхав із сім'єю, купивши на околиці приватний будинок. За санкцією Апеляційного суду в Полтавській області цей будинок був конфіскований у дохід держави. А засудженому до довічного терміну надали казенний дім…

"Гроші, добуті злочинним шляхом, щастя мені не приносили, тому що я жив у постійній напрузі. І тільки після зізнання в усіх злодіяннях отримав душевний спокій", — каявся Руслан у суді.

Ось уже майже два десятки років він проводить свої дні у держустанові "Темнівська виправна колонія №100", що під Харковом. Давно відмовився від спілкування з журналістами, хоча на початку свого ув’язнення висловлював задоволення життям. Мовляв, годують, на прогулянки виводять. Що ще треба?