"Хто вбив "Самурая"? Рідні загиблого на полігоні військового наполягають на справедливому розслідуванні

Військова частина і ТЦКіСП навіть не повідомили рідним про смерть бійця.

Три з половиною місяці родина Руслана Білеки з села Мотовилівка на Київщині намагається зрушити з місця справу про його вбивство. Життя військового, котрий після ґрунтовного навчання за кордоном мав вирушати на фронт, несподівано обірвалось. Країна втратила вмотивованого і підготовленого бійця, а рідні – сина, батька і чоловіка.

Поки розслідування обставин, які призвели до загибелі бійця, затягується, в причинах розбирався "Телеграф".

Побори і штрафи

Від початку повномасштабного вторгнення 35-річний Руслан Білека з позивним "Самурай", який пройшов АТО, працював токарем на підприємстві та волонтерив. А вже у січні 2023-го року вирішив долучитися до лав армії, щоб наближати перемогу на передовій. Попри військову спеціалізацію "зв’язківець", чоловік доклав зусиль, щоб потрапити до десантно-штурмових військ і був зарахований до аеромобільного батальйону в/ч А2582. Навесні Руслан разом з побратимами пройшов стажування у Німеччині, де навчився керувати броньованою автівкою. В Україну повернувся 26 березня і вже наступного дня зустрівся з родиною, бо невдовзі мав вирушати разом з підрозділом на передову.

"Ми приїхали до КПП полігону, де перебував син, зателефонували йому, але довелось чекати, бо він вісім кілометрів добирався до нас від місця розташування пішки, – розповів Василь Білека – батько загиблого Руслана. – Спитали: "А що, тебе не міг ніхто підвезти?", а він каже: "Підвозять тільки сержанти за гроші, я їм ні копійки не дам. Сумку на плечі й побіг". Тобто були побори від старших за званням, а ще вони штрафували решту хлопців за будь-яку провину, чіплялись, принижували… А Руслан був хлопець міцний, ставав на бік побратимів".

Василь Володимирович припускає: саме загострене почуття справедливості сина і могло привести до розправи з ним. Дружина бійця Катерина додає, що під час останньої розмови з Русланом близько півночі 28 березня, на задньому фоні були чутні звуки сварки/бійки. Але оскільки її чоловік не був учасником, лише закликав до порядку, то вона не надала особливого значення інциденту. Та далі почали відбуватися дивні речі – у звичайний час зранку 29-го березня Руслан не вийшов на зв'язок, нічого не дали й розмови з побратимами, на яких вдалось вийти. Хтось його не бачив, а хтось запевнив, що нібито перетинався зранку чи то на шикуванні, чи то біля намету, а потім всі телефони перестали відповідати взагалі.

"І я, і батьки, звісно, хвилювалися, але трагедії не робили, бо вже було, що з Русланом зникав зв'язок, коли вони з підрозділом переїжджали на інше місце, – пояснює Катерина. – І цього разу планувалась їхня передислокація з Житомира до Миколаївської області, видача зброї, закріплення БТРа. Тож я собі подумала, що чоловік поза зоною саме через цю причину".

Потім з’ясується, що того дня Руслана знайшли мертвим у чужому наметі, але родина ще дві доби про це не знала. Тільки ввечері 31 березня батьку бійця жахливу новину повідомив місцевий староста.

"Телефонує староста і каже: "Я хотів поговорити з приводу вашого сина". – "А що з ним сталося? Що про нього говорити?" – "Ну як? Він же помер! Ви хіба не знаєте?" – каже Василь Володимирович. – От уявіть собі, я вчора балакав з Русланом, позавчора з ним бачився, а тут мені кажуть, що він помер. А нам ніхто не повідомив, ні частина, ні військкомат (ТЦКіСП). І знаєте, що вбиває: зараз на кожному перехресті роздають повістки, виловлюють людей. А мій син сам пішов, сам добився, що бути в ДШВ, а його вбили й нікому до того нема справи".

"Коли мені батьки сказали, що Руслана немає, я була в стані шоку, трансу. Все було, як уві сні, ніби не з нами, – говорить про свої відчуття Катерина. – Але те, що не було зрозуміло, що саме сталося, бо староста щось говорив спочатку про стрілянину, потім отруєння чи то чадним газом, чи якоюсь речовиною, не давало спокою. Щось явно було не так".

Дивне "отруєння"

За фактом смерті Руслана Білеки ще 30 березня було відкрито кримінальне провадження за кваліфікацією "умисне вбивство" (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України), яке розслідує відділ поліції №1 Житомирського районного управління. За інформацією правоохоронців: "За даною справою допитані свідки, з якими померлий контактував в останні дні життя. З їхніх слів, жодних конфліктних ситуацій не було. Відповідно до проведених експертиз, будь-яких ознак насильницької смерті не виявлено. Слідство триває".

Військова частина, де перебував Руслан на момент загибелі, в коментарі ТСН.ua наголошує, що має схожу з поліцією позицію щодо інциденту: "За попередніми висновками патологоанатома, є отруєння певними речовинами. Слідство все з’ясує. Ми самі чекаємо на результати розслідування".

Родина військового не погоджується з таким трактуванням трагедії й наполягає: на військовому полігоні було скоєно злочин, який не міг пройти непоміченим як для рядових бійців, так і для керівництва. Зокрема, батько Руслана зазначає: з сина, що був під два метри зросту, "зробили відбивну".

"У морзі побачив, що тіло сина з голови до ніг в синцях, саднах. Гематоми на потилиці, скронях, вибита щелепа, понівечений ніс, – говорить зі сльозами Василь Володимирович. – Коли я спитав у військового з частини, який був присутній при огляді: "Що це за отруєння таке, що ви зробили з моїм сином?", той відповів: "Він же десантник, міг забитися".

Підтверджує слова батька й адвокат Тетяна Черних, як щодо наявності пошкоджень на тілі бійця, так і розмови з представником військової частини. А також зазначає, що судово-медична експертиза, на яку посилаються правоохоронці, виконана з "порушенням процедури та порядку проведення".

"За результатами огляду місця події судмедекспертом не було зафіксовано жодної травми у вбитого бійця, лише чотири проколи на руці й на цьому акцентовано. Але у моргу ми побачили, що людина "синя" — руки, ноги, під пахвами, на боках. Ніс, наприклад, був набік, хоча в експертизі зазначено, що перелому немає, – наводить приклади представниця потерпілого. – Ми наполягали на повному описі травм, його провели, але за участю вже іншого судмедексперта. І потім цей протокол скопіювали й додали до експертизи. Вона в результаті написана загально, поверхнево, бо є правила її проведення, які передбачають обов’язкове фотографування, фіксування і відображення всіх побоїв, опис їх щодо ступеня тяжкості кожного окремо. Нічого з цього зроблено не було. Є великі неузгодження щодо отруєння, але ми не змогли побачити результати гістології та токсикології, на які посилається експертиза".

За словами адвоката, необхідно провести повторну експертизу, бо її результати можуть суттєво вплинути на хід розслідування. Але для цього необхідно провести ексгумацію, а це додаткове випробування для згорьованої родини військового. Поки не дали вагомого результату і звернення до різних інстанцій. Наприклад, у Військовій службі правопорядку повідомили представниці потерпілого, що "співпрацюють зі слідством і сприяють розкриттю злочину", але жодних подробиць подій на полігоні не надають, посилаючись на "військову таємницю". У відповідь на звернення до Державного бюро розслідування з проханням з’ясувати, чи мала місце бездіяльність з боку військового керівництва, поки юристка тільки отримала дзвінок і прохання надати контакти родини. Але поки на зв'язок ні з батьком, ні з дружиною бійця ніхто не виходив.

"Думаю, що Руслана сильно побили й залишили без свідомості, можливо, мав місце крововилив, бо була голова травмована, – вважає батько військового. – І замість того, щоб надавати допомогу, везти до лікарні, нашпигували наркотою, щоб вона була в крові та виставити це як "отруєння". Після цього син, напевно прожив кілька годин і все… Це моя така версія. Обов’язково були свідки, навіть якщо били 5-6 осіб, то мінімум 20 ще бачили, якщо це трапилось, наприклад в наметі. Але хто наважиться сказати, якщо їх попередили: "Ми тобі зробимо те саме, що зробили "Самураю", а можуть ще оштрафувати чи на передову направити.

Впевнений, що все можна з’ясувати, якщо провести належне розслідування. Я розумію, що зараз війна, не хочу заплямувати всю армію, але в мене нема виходу. У сина лишилось двоє дітей, він за власним бажанням пішов до війська, був готовий до того, щоб бити орків, а його вбили свої. Приховують і ніхто не несе відповідальності – це найбільше вражає".

Батько бійця наголошує, що всі витрати на поховання сина лягли на плечі родини і пройшли з почесним караулом та салютом, які передбачені, коли військовий гине на полі бою, лише завдяки старості села, що організував для цього місцевих тероборонівців. Крім того дружина Руслана Білеки, на руках якої залишились син і дочка, поки не добилася і виплати заробітної плати чоловіка за час його перебування у війську, хоча всі необхідні документи до військкомату передала. Чи вирішиться це питання і чи буде з'ясовано, хто ж причетний до смерті "Самурая", стежитиме "Телеграф".